Комунальний заклад "Середня загальноосвітня школа №20 ім.О.І.Стовби" Кам'янської міської ради

 

Історія школи

 

1  вересня 1936 року школа №20 вперше відчинила свої двері перед дітьми будівників заводу та ближніх сіл. Більше тисячі учнів прийшли до неї.
Першим директором школи був Григорій Кирилович Дубінін. Він народився 20 січня 1909р. в Саратовській губернії. З 12 років довелося самому заробляти на хліб. Багато пережив, поки здобув освіту й став вчителем математики. Молодий, енергійний, красивий, його струнка постать назавжди залишилася в пам’яті учнів школи. Він полюбляв математику, і в той же час мріяв стати професійним військовим. Ця мрія привела його в Дніпродзержинський аероклуб, де з часом стає льотчиком-інструктором. В роки Великої Вітчизняної війни Григорій Кирилович був комісаром ескадрильї. Здійснив 111 бойових вильотів. 8 вересня 1942р. він вилетів на чергове завдання. Із польоту не повернувся: він прийняв бій з п’ястю фашистськими літаками. Нерівний і тяжкий бій. Похоронено комісара Дубініна в Спас-Загорську.
В 1936р. почав викладати фізику в школі Микола Трохимович Палатний. Зовсім молодий, тільки скінчивший Дніпропетровський університет хлопець. Багато сил віддав він школі, з великою любов’ю й знанням справи обладнав кабінет фізики. З 1939р. був комсоргом школи. А з осені 1940р. став її директором. З першого дня війни він був на фронті, писав додому листи, наповнені вірою в перемогу над ворогом. В грудні 1942р. Микола Трохимович героїчно загинув, захищаючи блокадний Ленінград.
Новій школі не вистачало педагогічних кадрів. Часто по декілька місяців в деяких класах не було уроків російської мови, географії, математики. Радісно зустрічав педколектив нове поповнення.
В 1937р. в школу прийшов вчитель російської мови та літератури, молодий випускник Ленінградського університету, Григорій Якович Набутовський. Учні його дуже полюбили й через все життя пронесли образ людини, закоханої в життя, людей, літературу. В 1941р. став на захист Батьківщини. В складі підрозділу повітряних десантників. Героїчно загинув під час Сталінградської битви.
З 1937р. почали працювати в школі також вчитель хімії та математики Сергій Іванович Кияниця і його дружина Ганна Михайлівна, вчитель української мови.
Молоді вчителі з любов’ю ставилися до своєї школи. Всі вони мешкали поблизу, і кожний вихідний в школі лунали голоси вчителів: тут вони проводили свій вільний час. Саме в перші роки роботи школи були створені й обладнані кабінети фізики, географії, біології. Вчительська була переповнена квітами. А який хор був в школі! Керував ним Андрій Іванович Максименко. Приймати участь в хорі було почесно, своїм хором школа пишалася. Також в школі працювали парашутний та фотографічний гуртки.
Школа мала чудового піонервожатого. Павло Стеблін почав працювати в школі з 1940р. Вихованець дитячого будинку, він став справжнім другом, старшим братом і товаришем учням школи.
Талановитими вчителями й товаришами були Іван Калістратович Петреченко і Герасим Олександрович Чернорай – вчителі історії. В 1938р. в школу прийшла нова вчителька історії Марія Борисівна Шамбан. Маленького зросту, короткозора, тендітна й сором’язлива – вона стала кумиром учнів. Навіть найскучніші  історичні факти вона перетворювала на справжні пригоди. Ця чарівна маленька дівчина була розстріляна фашистами в 1941р.
Математику з першого дня відкриття школи викладали Агрипина Василівна і Андрій Тихонович Коцило. Їхні учні з вдячністю згадували цих безутомних тружеників, які терпляче розтлумачували їх основи найскладніших наук. А.Т. Коцило керував фотогуртком, завдяки йому  існує багато шкільних фотографій довоєнних часів. Андрій Тихонович воював, а в 1946р. повернувся до роботи, до виходу на пенсію працював  директором школи № 68  м. Дніпропетровська.
В 1938 році керівництво школою прийняв Микита Васильович Шиян. В цей час у ній навчалося вже близько 1500 учнів, школа працювала в дві зміни. З раннього ранку і до пізнього вечора в ній незмовкали дзвінкі дитячі голоси та працювали перші вчителі.
В 1938р. в сім’ю математиків увійшла Марія Григорівна Потапенко, потрапила до нашого міста з Донбасу за державним розподілом. В тому ж році в школі почала працювати Марія Миколаївна Авраменко. Тут вона працювала до 1941р разом із своїм чоловіком – Олександром Андрійовичем Січовим, який викладав російську мову та літературу. Олександра Андрійовича поважали і любили учні. Він приймав участь в Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр., після демобілізації працював в школах Соцміста. 
«Генносе Конський» - так зверталися учні до вчителя німецької мови Василя Васильовича Конського. Сам не набагато старший за своїх учнів, він був їхнім вірним другом протягом чотирьох років. Учасник ВВВ. Після війни працював в школах Миколаївської області.
Як людину чесну, принципову й справедливу згадували учні і колеги Григорія Трохимовича Місюру. Завжди підтягнутий, строгий, він виховував в учнів витримку. Вірність, математичну строгість мислення. Разом з ним працювала його дружина – Євгенія Миколаївна Субота. Григорій Трохимович загинув, захищаючи Батьківщину.
Креслення викладала швидка в рухах та розмові Нонна Іванівна Массальська. Працювала вона в нашій школі і після війни до самого виходу на заслужений відпочинок. Чотири роки викладав географію в школі Михайло Якович Доброгорський. З першого дня війни пішов на фронт, загинув за Вітчизну. 
Школа жила і в тяжкі роки окупації. Будівлю фашисти використовували для своїх потреб: в ній була і казарма, і шпиталь, і радіомайстерня. 25 жовтня 1943р. прийшло визволення. Майже через 2-3 тижні школа почала працювати. Спочатку учні навчалися в приміщенні дитячого садка, що розташований поряд, бо будівля школи потребувала ремонту. Але вже в 1944р. школа перейшла в своє приміщення
Директором школи в 1944-45рр. була Марія Григорівна Потапенко, яка повернулася в місто з евакуації. Через рік вона перейшла працювати до школи №14, а директором школи №20 стала Віра Яковлевна Романова. 
Наступним директором школи став Павло Олександрович Щербина. Він пройшов довгий та видатний шлях. Більше 35 років віддав найдорожчому - вихованню  підростаючого покоління. Він, як учитель та вихователь, як директор школи завжди був попереду бо ж мав справу з людьми, що відображають в своїй роботі безупинний рух життя. В день, коли його прожджали на заслужений відпочинок в 1965 році колектив говорив: «Ваша натхненна праця з комуністичного виховання підростаючого покоління буде служити для нас прикладом». На зміну Павлу Олександровичу прийшов Олексій Іванович Клешня, який пропрацював директором з 1974 по 1977 рік.
З 1977 року по 1990 рік школою №20 керувала Мороз Євгенія Миколаївна. Відмінник народної освіти, працювала освітянській ниві більше 30 років. За час роботи вчителем фізики, інспектором районного відділу та директором СШ №20, проявила себе грамотним , добросовісним знавцем своєї справи педагогом та зрілим керівником. Вимоглива до себе й колективу. Під її керівництвом склалася чітка система керівництва та контролю за роботою педагогічного колективу, продумано велося оформлення школи, значно поліпшилася робота з батьками. Проводилася суспільна робота в школі та на мікрорайоні.
З березня 1990 року по серпень 2008 року керівником СЗШ №20 була Білошапкіна Раїса Олексіївна. В своїй роботі Раїса Олексіївна завжди виділялася високим науковим та методичним  рівнем. Відмінно володіла мистецтвом бесіди та використовувала технічні та інноваційні засоби роботи. Уміло застосовуючи комплексний підхід до керування школою, вона здобула непохитний авторитет серед колективу та учнів. 
На сьогоднішній день вона продовжує займатися улюбленою справою – вихованням та навчанням, працюючи вчителем біології в стінах вже рідної середньої школи №20.