Комунальний заклад "Середня загальноосвітня школа №20 ім.О.І.Стовби" Кам'янської міської ради

 

Календар свят і подій.

Видатні випускники


Підгурський Дмитро
(12.04.1978 р.н.)
1988 – 1990 р. - навчається у Києві «Спеціалізована дитяча юнацька спортивна школа Олімпійського резерву» до 1996 року виступає у складі команди майстрів Сокол (Київ) на базі цієї школи
1988 – 1991 р. - паралельно грає за юнацьку збірну СРСР, де здобуває срібну нагороду по Європі
1992 р. - грає за Молодіжну збірну України, в якій здобуває славу чемпуона Світу, як кращий нападник по класу «С»
Пізніше стає чемпіоном національної збірної команди України з нагородами 2 бронзи та 1 срібло.
1996 – 1998 р. - грає в команді «Рубін» (Тюмень), у суперлізі Росії
Хокеєм займається з 7-ми років. Навчався у СЗШ №20 – закінчив 8 класів
 
На сьогодні:
- Гравець Ветеранів збірної України
- Напротязі 5 років являється другим тренером Київської команди «Білий Барс»
- Головний тренер команди «Беркут» (Київ)
- Другий тренер молодіжної збірної України
Проживає у м. Київ. Має дружину і 3 сина. старший син з дитинства займається хокеєм і грає за міську команду Києва «Сокіл».

Веселовська Ніна Валентинівна
 
Народилася 7 березня 1937 року в селі Городище Пензенської області. 
Шкільні роки провела в середній школі №20. Після її закінчення, за покликом душі навчалася та з успіхом закінчила школу-студію при МХАТ (1959 р.)
З 1959 - актриса драматургійного  театру ім. К. С. Станіславського. 
З 1978 — актриса Театра-студии киноактера. 
У 1984 році отримала звання Заслуженої артистки РСФСР. У 1970 році була членом Союзу кінематографістів СССР.
За роки своєї творчої діяльності зіграла в таких фільмах:
2008 Сезон туманов
2007 Дом на набережной  ::  Баба Нила
2004 Нежное чудовище  ::  Оболенская 
1991 Бабочки
1986 И в звуках память отзовется
1982 Если враг не сдается  ::  Мотря Байда
1980 Алеша  ::  Савина Мария Иосифовна
1979 Стакан воды
1979 Особо важное задание  ::  Ксения секретарь Шадурова
1979 На исходе лета  ::  Ольга Ивановна Веденеева жена Антона Андреевича, театральный критик
1979 Город принял  ::  родственница пострадавшей
1971 Найди меня, Леня!  ::  Марина Владимировна Арсеньева
1970 Угол падения
1969 Угрюм-река  ::  эпизод
1969 Ищите - и найдете  ::  Ольга Жена Павла Тарлова
1968 Шестое июля  ::  Инесса Арманд
1967 Татьянин день  ::  Софья Владимировна Панина
1966 Два года над пропастью  ::  Раиса Окипная
1965 Друзья и годы  ::  Татьяна  ::  главная роль сестра Нади, жена Григория
1965 Вниманию граждан и организаций  ::  учительница
1964 Космический сплав
1962 Грешный ангел  ::  Молчанова Людмила Васильевна учительница русского языка и литературы, завуч школы
1959 Хождение по мукам  ::  Даша  ::  главная роль
1958 Хождение по мукам  ::  Даша  ::  главная роль
1957 Хождение по мукам  ::  Даша Булавина  ::  главная роль
Наше місто трудівниче славиться не тільки людьми, що варять сталь, виробляють мінеральні добрива, споруджують будинки, а й своїми літераторами. Це вони натхненними рядками оспівують рідне Придніпров′я, працю земляків, їх душевну красу.

Федір Григорович Ісаєв
(19.02.1922 – 18.10.2000)
 
Член спілки письменників України Ф. Г. Ісаєв – автор багатьох поетичних збірок: «Світло Прометея», «Червона калина», «Ріднокрай», «Окриленість», «Ровесник», «Гроно щедрої осені», «Лілії», «Фіалки в небі» та інші.
Народився він у селі Кудашівка (нині - Калинівка) на Дніпропетровщині в селянській родині. Писати почав з дитинства, вже в 38-40-х роках на шпальтах газет «Щаслива зміна», «Зоря», «Дзержинець», на сторінках журналу «Піонер» з'явились його перші вірші. Під час війни юнак працював спочатку робітником на будівництві Фархадської ГЕС в Узбекистані, а згодом там же літпрацівником газети «Народная стройка». 1944 року Федір Ісаєв повернувся в Україну і надалі пов'язав своє життя з Дніпродзержинськом. Працював у газеті «Дзержинець», писав вірші, займався поетичними перекладами.
З непідробною схвильованістю і щирістю славить автор душевну красу творців металу, милуються чаротами рідної природи. В 1941 році  Ф. Г. Ісаєв закінчив школу №20. 1950 року вийшла друком перша книга Федора Ісаєва «Придніпров'я», цього ж року він був прийнятий до Спілки письменників України.
З тих пір окремими виданнями вийшло одинадцять поетичних збірок. Головна тема творчості Федора Ісаєва - оспівування рідного краю, любов до якого він проніс через усе своє життя. Головні герої його поезій - трудівники Придніпров'я, працею яких живе і квітне наша земля.
Федір Ісаєв не лише поет, поряд з оригінальними творами в його творчому доробку багато чудових поетичних перекладів. Чільне місце займають твори, написані останніми роками. На них відбився помітний вплив дихання нового часу, нових тем, думок і віянь, що спрямовані на допомогу рідному краєві, аби він міцнів і квітнув. Також він відомий як блискучий перекладач Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Долматовського. Переклад поеми Лєрмонтова «Демон» визнано поетичним шедевром. Багато переклав він також з білоруської, польської, грузинської, англійської, китайської мов та хінді. Відомий він також, як поет-пісняр. 

В′ячеслав Федорович Ложко
 
Народився 29 березня 1940 року в м. Комсомольськ-на-Амурі Хабарівського краю. Закінчив середню школу в               м. Дніпродзержинськ в 60-х роках та одночасно ремісниче училище за спеціальністю електрик. В 1966 р. закінчив Ленінградський двічі орденоносний інститут фізкультури ім. П. Ф. Лесгафта. Довгі роки займається спортом.
Майстер спорту з боксу. Призер центральної Ради фізкультури та спорту СССР. Працював тренером з боксу; тренером з акробатики, інструктором ФК, інструктором з туризму. 
За роки праці здобув наступні звання: член Союзу письменників АРК, член Союзу письменників Росії, член Союзу журналістів України, член міжнародної федерації ФІЖЕТ, член асоціації діячів естрадного мистецтва України, лауреат міжнародної премії «Поезія 2000», заслужений діяч мистецтв АРК, автор 17 поетичних збірок багаточислених статей.
Нелегкою була доля цього чоловіка. Безкомпромісний і запальний, нетерплячий до будь-якої неправди, В. Ф. Ложко завжди відчував чужий біль гостріше, ніж свій. 
Декілька років провів у таборах Сибіру. Повернувшись з Сибіру, оселяється в Криму. В цей час відзначився надзвичайною творчою активністю.
Надовго залишаться в літературі як визначе хідожнє явище збірки:
- «Август за окном»
- «Деревья разлуки»
- «Сердолик»
- «Звезда над Карагадом»
- «Чаша жизни»
- «Привкус осени»
- «Планета любви»
- «Ты любовью согрей свой век»
За 25 років творчості напрацьвано – 18 збірок, казки для дітей, оповідання.
Кредо В. Ф. Ложко як людини-творця «Енергія слова – з енергії душі. Убога нікчемна література і є породженням убогої нікчемної думки.»

Стовба Олександр Іванович
 
Народився 9 липня 1957 р. - у м.Дніпропетровську. Поет. 1980 року загинув в Афганістані.
 
Його життєпис загалом повторює біографії п'ятнадцяти тисяч його ровесників, які вчились, працювали, закохувались і мріяли. А потім загинули заради чужих амбіцій.
Народився Олександр у Дніпропетровську, згодом родина переїхала до Дніпродзержинська, де батьки працювали на коксохімічному заводі. В родині панувала тепла аура довіри, взаємоповаги, і розуміння, культ книги й пам'ять про предківське коріння. Після закінчення школи № 20 і невдалої спроби вступити до військового училища працював пожежником, наступного року таки вступив до Київського вищого військового училища імені Фрунзе. Вчився з відзнаками, одержав погони лейтенанта, служив командиром мотострілкового взводу в одній з частин Радянської армії. А потім був Афганістан. Туди він потрапив наприкінці 1979 року в складі «обмеженого контингенту радянських військ». Звідти молодий офіцер не повернувся - 29 березня 1980 року. Він загинув. Додому повернулись його вірші, в яких яскравими світлинами відбилась юнацька бентежна душа.
Вірші Олександра Стовби вперше були надруковані вже після його загибелі. Перша маленька книжечка «Песня грозы сильней», підготовлена стараннями матері поета і відомого письменника Михайла Селезньова, побачила світ в місцевому видавництві 1981 року. Вже через рік у Москві вийшла друга книжка, а потім ще декілька. У березні 1984 року Олександра Стовбу посмертно було прийнято членом Спілки письменників СРСР, а в 1987 йому присуджено премію ім. Ленінського комсомолу. Пізніше під впливом сотень листів від окремих осіб і цілих колективів до керівних державних органів 11 листопада 1990 року Указом президента СРСР Олександру Стовбі було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Теж посмертно.
З тих пір минуло немало літ. За цей час у Дніпродзержинську відкрито пам'ятник поетові, його іменем названо вулицю у Дніпродзержинську, школи та піонерські організації на Дніпропетровщині, йому присвячені вірші, про нього написані книги, знято документальний фільм, з'явилась обласна літературна премія імені О. Стовби. А з 1988 р. наша середня загальноосвітня школа №20 з гордістю носить ім′я цього талановитого письменника та героїчної людини – Олександра Івановича Стовби.